Усі технології,
згадані в романі, існують насправді, саме тому стає так страшно, бо розумієш –
реально нанотехнологія стане дуже небезпечною, поєднавшись з іншими
технологіями. Плюс – групи вчених, котрі шукають застосування нанороботам у
прикладних галузях. Сучасні наукові методики й інструменти надзвичайно
досконалі, вони дають змогу проводити досліди, не вникаючи в суть процесу чи
явища. Іноді стається так, що розробник дослідної установки є кращим фахівцем
за того, хто цією установкою послуговується. Саме за таких умов – на межі
кількох дисциплін, із залученням учених, чимало яких не є знавцями основного
предмета досліджень, - нанотехнологія може дати страхітливий результат, якого
ніхто не те що не очікував, а навіть не міг уявити. Саме про це книга «Бот:
Атакамська криза»: психоістоті вже мало панувати над групою роботів, вона бажає
керувати людьми…
«Проковтнувши» цю
книгу, відразу ж перейшла до продовження «Бот: Гуаякільський парадокс». За
словами талановитого автора, задум цієї книги він «бачив чітко та практично до
кінця ще тоді, коли до завершення «Бот-1» залишалося багато-багато тисяч слів».
Мене друга книга менше захопила, але події в ній також розвивалися стрімко і
так, що відчуваєш – справу з малюками – роботами (що з плоті, ростуть,
навчаються, розвиваються як звичайні люди!) не завершено. Дійсно, планується
«Бот-3», навіть, назва вже відома - «Земля фон Неймана», чекаємо з нетерпінням!
Але на онлайн-зустрічі під час карантину Макс Кідрук сказав, що «виріс з «Бота»
і щільно працює над новою трилогією «Нові темні віки»…
А поки маю для
читання ще одну книгу Макса Кідрука «Доки світло не згасне назавжди» - також
щось вражаюче має бути, з доповненою реальністю, навіть.
До нових
зустрічей у шкільній бібліотеці, шановні книголюби!
